Річниця війни: як росія продовжує вбивати українців, ставши посміховиськом
Сьогоднішній пост було дуже важко писати – накривало спогадами про перший день війни, також було багато запитань, які до болі схожі на ті, що ви ставили 23 лютого 2022 року. Ще рік тому ми спокійно лягали спати, а за кілька годин почалися вибухи та завила перша повітряна тривога, яка за 12 місяців війни – безперервно лунала цілий місяць нашого життя. У цьому пості хочемо підбити невеликі підсумки року, адже як сказав Зеленський, саме 24 лютого в Україні почнеться справжній новий рік.
2022 рік став рекордним за кількістю публікацій зі згадуванням України в міжнародних ЗМІ та соцмережах, у Google нашу країну шукали частіше, ніж у 2012 році, коли Україна приймала Чемпіонат Європи з футболу, але якою ціною… Сотні тисяч убитих та поранених, мільйони поламаних доль, міста, стерті з лиця землі, втрата близьких та дому – те, що закарбується в серці кожного українця цього року.
За словами генпрокурора, найбільше вбитих (не рахуючи окупованих територій) зафіксовано в Київській області — 2290, а 734 особи отримали поранення. За рік війни в Україні російські військові скоїли 68 тисяч злочинів, найбільше, знову ж таки, на Київщині. Окупанти 952 рази застосували заборонені касетні міни, а також хімічні, касетні та запальні боєприпаси. Щонайменше 16 тисяч дітей було примусово вивезено до росії і Білорусі. Загарбники зруйнували 81 тисячу об’єктів цивільної інфраструктури, серед яких понад 62 тисячі житлових будинків. Територією України було випущено понад 5000 ракет і завдано 3500 авіаударів, а понад 8 мільйонів людей стали біженцями.
Ранок 24 лютого це межа, яка розділила наше життя на мирне «до» і військове «після». Розгубленість перших годин того ранку і страшні звістки наступних кількох днів перетворилися для більшості з нас на необхідність щось робити. Що завгодно, щоб зберегти свої сім’ї, своє майбутнє та свою країну від зухвалого загарбника. Черги у військкомати, отримання зброї, загони територіальної оборони, збір необхідного для хлопців, які вирушали на передній край і першими зустрічали ворога – все це робили й роблять українці і донині.
Ми успішно обороняли Київ, Чернігів, Суми та Харків, масово чинили опір окупантам на тимчасово зайнятих загарбниками територіях, ми вигнали російських окупантів із півночі через трохи більше місяця війни, наші військові проявляли мужність щодня, ми знищили ракетний крейсер «Москва» і вигнали рашистів із острова Зміїний, про наш контрнаступ у Харківській області гудів увесь світ, а коли ми увійшли до Херсона – всі ще тиждень плакали. Ми стоїмо на Сході України, ми тримаємось заради майбутнього наших дітей.
А що окупанти? «Освободітєльная прагулка» для них обернулася смертю від тих, кого, як з’ясувалося, немає необхідності «освобождать». Рашистам так і не вдалося захопити ні море, ні повітря, ні навіть утримати ті території, на які спершу вдалося зайти. Кремль не зміг досягти стратегічного успіху на жодному з напрямків.
Вони намагалися знищити нашу віру і свободу, били по енергетиці, мирним будинкам, навчальним закладам, а за підсумком: убито близько 150000 рашистів (тільки за офіційними даними), через війну смертність молодих хлопців росіян зросла на 23%, війна виснажила запаси російської зброї та техніки, анексовані території не визнала жодна цивілізована держава, на росіян обрушилися жахливі санкції, приблизно чверть річного бюджету росії пішло на війну, російська політична еліта розкололася — цей список можна продовжувати до нескінченності, проте тут і так все зрозуміло.
Друзі, ми пройшли дуже довгу і важку дорогу, все це нас не зламало, а зробило тільки сильніше і ми повинні йти вперед заради наших дітей, заради рідних, які віддали своє життя за те, щоб ми могли жити.
Низький уклін усім захисникам України, всім тім, хто боронить нашу землю, схиляємося перед вами.
Цей рік стане переможним, віримо в ЗСУ і тихої нам ночі.