У кожній людині Вячеслав Чорновіл бачив себе – журналіст

У кожній людині Вячеслав Чорновіл бачив себе – журналіст

Двадцять років тому, як і нині, Україна стояла на порозі президентських виборів, котрі відбулися, щоправда, не навесні, а восени…

Дещо більше ніж за півроку до першого туру сталася приголомшлива подія – 25 березня 1999 року в автомобільній аварії загинув один із головних претендентів на посаду глави держави Вячеслав Чорновіл (прискіпливі читачі звернули увагу, що ім’я написано без апострофа, – Вячеслав Максимович сам так писав і просив інших так робити). Легендарна особистість, борець за незалежність України, дисидент, державний і політичний діяч, журналіст.

У той трагічний день Вячеслав Чорновіл повертався із Кропивницького (тоді Кіровоград), і на Київщині, неподалік Борисполя, дорогу автомобілю політика перегородив КамАЗ із причепом. Від зіткнення з вантажівкою, котра не очікувано почала розвертатися, пан Чорновіл і його водій загинули. Похорон лідера Народного Руху України за кілька днів став чи не найбільш велелюдним в Україні.

У цій історії досі багато нез’ясованого. А якою людиною був Вячеслав Максимович? Яким він запам’ятався його прес-секретарю Дмитру Понамарчуку? До пана Дмитра звернувся невипадково, бо його спогади про Чорновола можна читати практично щоденно. І як наголосив для Opinion пан Понамарчук, він ставив собі за мету до 20-х роковин Вячеслава Чорновола щодня давати по одній-дві історії на своїй сторінці в соцмережі. Відмітив також, що він не колишній прес-секретар, бо Вячеслав Чорновіл його не звільняв. А ось епітет «довічний» був би доречним.

«Романтик, класичний ідеаліст, – розповів Дмитро Понамарчук. – Доходжу до  доволі парадоксального, як для себе, висновку, що Вячеслав Чорновіл у всіх довкола сподвижників наче бачив себе. Ось у чому парадокс! Може, і не хотів припускати простої думки, що насправді не всі на світі Чорноволи. У мені, у побратимах і ровесниках, із ким йому доводилося жити, працювати й боротися, бачив себе. На думку не могло спасти, що з ним можуть поступити так, як він ні з ким ніколи не вчинив би. Не міг помислити, що хтось за спиною гострить ножа.

Вячеслав Чорновіл прожив велике життя, для інших людей незрозуміле. І коли сперечаються, ким насправді був – романтиком, прагматичним романтиком чи романтичним прагматиком, то думаю, що правильно сказав Іван Драч на Чорноволове 60-річчя: «Чорновіл не став президентом, але Чорновіл став Чорноволом!».

Дмитро Понамарчук наполягає на тому, що загибель Вячеслава Чорновола була вбивством. За його словами, ідеться про ретельно сплановане вбивство, яке в літературі називають ідеальним. Тривалі розслідування, перекидання справи від одного слідчого органу до іншого, ексгумація тіла та інші дії так і не поставили крапку в тому, що сталося в березні 99-го. Чи є сподівання, що колись Україна таки дізнається правду?

«Жодного сподівання за нинішнього Генпрокурора в мене немає і бути не може, – переконаний Дмитро Понамарчук. – Ця людина навіть близько не розуміє, чому могли вбити Вячеслава Чорновола. За три роки він нічого зрозумілого журналістам, родині й мені так і не сказав. Ми не знаємо, на якій стадії перебуває справа. Наче її поновлено, кудись скеровано. Куди скеровано? В управління боротьби з організованою злочинністю? Це далі, ніж остання шухляда в столі. Не вкладається в голові: як так можна? Усе ж таки вбито державного діяча, визнаного історією, часом і українським народом. Але досі справа ні на йоту не зрушила з місця – ані вперед, ані назад».

На думку пана Понамарчука, уже час порушити справи проти тих, хто на початках розслідував справу Вячеслава Чорновола. І не доводити, що це вбивство, та шукати замовників, а розбиратися з тими, хто цю справу розслідував, починаючи з 1999 року.

«Зрештою, рано чи пізно справа буде доведена до логічного кінця, – вважає пан Дмитро. – Бодай до того кінця, що може й не знайдуть замовників, але чесно буде визнано, що це вбивство, яке не змогли розкрити ні Генпрокуратура, ні інші слідчі органи. Таке теж буває…»

Нині Вячеславу Максимовичу йшов би 82 рік. Майже третину життя, 17 років, він провів в ув’язнені – у тюрмах та таборах, зокрема в Мордовії. Чорновіл впливав на вибір життєвого шляху не тільки українців. Поштовх до національного самоусвідомлення від нього отримав і Боляєнь Сиресь (Олександр Болькін), голова товариства ерзя в Україні «Ерзянь Вал» («Ерзянське слово») та співзасновник громадського руху «Вільний Ідель-Урал».

У 1990-х на прохання знайомого університетського викладача Олександр Болькін охороняв пам’ятник Леніну в Києві «від українських радикалів». До нього підійшов колишній в’язень мордовських таборів Вячеслав Чорновіл, який розчув акцент співрозмовника. Вони поговорили про історію й культуру народу ерзя. Виявилося, що Вячеславу Максимович знав про цей народ більше, ніж пан Болькін.

«Нас було четверо: два татарина, білорус і я – ерзя, – розповів Opinion Олександр Болькін. – Ця зустріч дійсно стала каменем, який почав ламати мою «стойкую сістєму коммуністічєского міровозрєнія». На жаль, із Чорноволом ми більше не зустрічалися. Я тоді й не знав, хто це був. Друзі потім сказали».

Нерідко можна почути: якби Чорновіл очолив Україну 20 років тому (або й раніше, у 1991 році він посів друге місце, поступившись Леонідові Кравчуку, із майже чвертю голосів виборців, а це близько 7,5 млн осіб), то й Україна була б іншою. Іншою, значить, кращою – без олігархів і корупціонерів, її громадяни були б заможнішими і впевненішими в собі. Проте історія не має умовного способу, усе сталося так, як сталося, і Вячеслав Чорновіл назавжди залишився в пам’яті українців полум’яним борцем і справжнім патріотом, мужньою та справедливою людиною.

Віктор ЦВІЛІХОВСЬКИЙ для Оpinion

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *