Особистий водій Байдена

Головою Служби зовнішньої розвідки Зеленський призначив особистого водія Байдена», – напевно, так би виглядали заголовки новини про чергову кар’єрну сходинку Валерія Кондратюка, якби в Україні існувала журналістика.

Але оскільки на журналістику у феодальних країнах немає соціального запиту, а професія «журналіст» належить в Україні до числа вимерлих, спробуємо заповнити цю інформаційну прогалину й трохи розповісти про видатного розвідника, який за часи Порошенка очолював Головне управління розвідки Міністерства оборони України та з жовтня 2016 року обіймав посаду заступника глави Адміністрації Президента.

«Водієм Байдена» Валерія Кондратюка підлеглі в ГУР МО називали через те, що віце-президент США Джо Байден, коли в 2014-2015 роках приїздив до України, прохав, щоби в аеропорт «Бориспіль» при повертанні додому його відвозив обов’язково Валерій Віталійович – їм було про що поговорити в салоні автомобіля, захищеного від прослуховування. І це не дивно, оскільки Кондратюк – один з небагатьох встановлених агентів іноземної розвідки (у даному випадку – американської), що перебуває на державній службі.

Закінчивши в 1996 році факультет воєнно-дипломатичної служби Академії Збройних Сил України, Кондратюк подальшу службу проходив у ГУР МО України, представляючи воєнну розвідку молодої незалежної держави на курсах штабних офіцерів у військовому коледжі в Нідерландах, у школі розвідки та безпеки Збройних Сил Канади й на курсах антитерористичної діяльності Академії ФБР Сполучених Штатів, після чого у 1999 році отримав посаду аташе при Посольстві України в США.

Ще одним встановленим агентом іноземної розвідки (щоправда, ізраїльської) був Андрій Таранов, найближчий друг Кондратюка, на посаду якого в Адміністрації Президента Кондратюк заступив після загибелі Таранова у вересні 2016 року. Але якщо Таранов, який був відряджений у Тель-Авів у ранзі аташе з питань оборони, після викриття в 2004 році (кажуть, Таранов був затриманий контррозвідкою СБУ за підозрою в отриманні 17 тис. доларів від представника МОССАД) був змушений наступного року піти «на пенсію» у віці 39 років, то зірка Кондратюка, навпаки, засяяла з новою силою: після того, як на чолі СБУ опинився Валентин Наливайченко, Валерій Кондратюк, який у 2004 році перейшов з ГУР МО до СБУ, був призначений на посаду керівника апарату голови Служби безпеки України.

Коли за часи президента Януковича в СБУ було розпочато розслідування діяльності Кондтратюка, то, згідно з фабулою кримінального провадження, саме Кондратюк, завербований у 90-х роках спецслужбами Сполучених Штатів, залучив у 2001 році до співпраці з американською розвідкою консула Україна у Вашингтоні Валентина Наливайченка. Але перевірити цю версію зараз непросто: перед втечею Януковича тодішній голова СБУ Олександр Якименко та його заступник Володимир Тоцький вивезли до Сімферополя матеріали багатьох цікавих кримінальних проваджень – зокрема й щодо державної зради Наливайченка та Кондратюка.

За кілька днів по тому Наливайченко, призначений головою СБУ, вилетів до Сімферополя й встиг врятувати кілька справ від вивезення до Росії, зокрема – матеріали провадження щодо Кондратюка. У СБУ ходять чутки, що ці матеріали Валентин Олександрович привіз до Києва й спалив в урочистій обстановці, після чого Кондратюк був призначений начальником Департаменту контррозвідки СБУ.

З приходом до влади президента Порошенка Валерій Кондратюк очолив Головне управління розвідки Міноборони, що стало справжнім шоком для воєнних розвідників не тільки через його репутацію агента іноземної спецслужби, але й тому, що Кондратюк уяви не має про оперативну роботу – звісно, якщо не вважати оперативною роботою вербування Наливайченка в інтересах американської розвідки. Ба більш того: Кондратюк перетягнув до ГУР МО з СБУ цілу плеяду правнуків Дзержинського, по яких давно й безутішно плакала тюрма.

Зокрема своїм заступником Кондратюк призначив Василя Бурбу, який за часи Януковича очолював друге управління в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю СБУ й, як стверджують злі язики, весь свій службовий час приділяв лише обслуговуванню бізнес-інтересів тодішнього начальника Главку «К» Балахонова. Втім, робочими питанням Бурба також цікавився – наприклад, до сфери його службових інтересів належало підтримання контактів з агентурою СБУ серед активістів «Автомайдану» та загадкове спалення автомобілів учасників акцій протесту. А ще Василь Васильович був активним учасником антитерористичної операції «Бумеранг», оголошеної наприкінці лютого 2014 року через акції протесту в центрі Києва, зокрема відповідав за блокування автомобільних доріг на в’їздах до Києва.

Витяг з плану “Бумеранг” по розгону акції протесту на Майдані Незалежності в лютому 2014 року

Що чудили ці два попсуй-розвідники – Кондратюк і Бурба – можна розповідати годинами, починаючи з вбивства у вересні 2015 року гласного позаштатного співробітника СБУ Андрія Галущенка («Ендрю»), яке лихі язики приписували саме цьому дуету. Казали, що, начебто, Галущенко викрив воєнну розвідку на нелегальних поставках товарів і наркотиків через лінію розмежування в Луганській області, поблизу містечка Щастя, і за це поплатився життям. Підозрювані у вбивстві були невдовзі затримані військовою прокуратурою сил АТО, але згодом опинились на волі, справа була розвалена, а винуватцем оголосили якогось небіжчика з числа сепаратистів. 

Ну, а про те, як Кондратюк збирався передати «Острів» – базу ГУР МО на Рибальському острові – бізнес-структурам Порошенка, не чув хіба глухий. Як і про колосальні фінансові зловживання на господарських об’єктах, що належать воєнній розвідці (достатньо пригадати сільськогосподарські угіддя в Миколаївській області, які Кондратюк здавав у оренду фермерам, або діяльність підприємств «Держтранс», «Монтажник України» і «Центр консалтингу та ділового співробітництва», що перебувають у оперативному віданні ГУР МО України).

Але найбільший скандал спричинила історія з так званими «кримськими диверсантами», коли 6 серпня 2016 року диверсійна група ГУР МО України в складі 5 осіб проникла на територію окупованого Криму. Біля села Суворове диверсантів мав зустрічати на автомобілі Андрій Захтей, завербований українською воєнною розвідкою, але в цьому авто на них, насправді, чекала засідка – російські спецпризначенці з групи «Вимпел».

Українські диверсанти вирвались з засідки, вбивши кількох росіян (зокрема, підполковника Романа Каменєва), і в ніч з 7 на 8 серпня 2016 року через дамбу на Сиваші прорвались на материкову Україну, вбивши по дорозі ще одного окупанта. У підсумку російською владою були затримані тільки двоє агентів ГУР МО України – Андрій Захтей та Євген Панов, а диверсійна група повернулась додому.

Безумство цієї диверсійної вилазки було очевидним: Україна давно визнала Крим російською територією й весь 2015 рік постачала електроенергію в «Кримський федеральний округ», уклавши відповідний договір, щоби допомогти в облаштуванні окупаційним збройним силам.

Більш того, коли наприкінці 2014 року директор «Укрінтеренерго» Володимир Зіневич відмовився підписувати з окупантами договір на поставку електроенергії, 4 грудня 2014 року за вказівкою президента Порошенка слідчий Генеральної прокуратури України вдягнув на нього кайданки. Зіневичу була висунута підозра в тому, що він уклав контракт з компанією «Steel Mont Trading Ltd» (Великобританія) про придбання вугілля в Південно-Африканської Республіки, «яке за окремими якісними показниками було заздалегідь непридатне для використання». Директор «Укрінтеренерго» був моментально відсторонений від посади, а переляканий заступник підписав угоду на постачання в Крим російської електроенергії, яку підприємство «Укрінтеренерго» спеціально стало для цього закупляти через російського олігарха Григоришина.

Зрозуміло, що кримінальне провадження щодо Зіневича нічим не закінчилось, а 7 серпня 2015 року Генеральна прокуратура зареєструвала нове кримінальне провадження – на цей раз вже за фактом незаконного затримання Зіневича та службового підроблення й перевищення повноважень слідчими Генпрокуратури, які відправили його в буцегарню. Втім, це провадження також сконало в кабінетах ГПУ, оскільки слідчі затримували Зіневича за вказівкою Порошенка – не даремно ж міністр енергетики та вугільної промисловості України Володимир Демчишин під час брифінгу 3 листопада 2015 року з гордістю заявив, що за січень-жовтень 2015 року завдяки поставкам російської електроенергії в «Кримський федеральний округ» державне підприємство «Укрінтеренерго» на маржі заробило 300 млн. грн. А, відтак, поставки електроенергії в Крим треба продовжити й у 2016 році.

Отже, який сенс було засилати в Крим диверсійну групу ГУР МО України, ризикувати життям офіцерів воєнної розвідки та агентури, завербованої на півострові, якщо електрична блокада півострову могла б завдати окупантам незрівнянно більшої шкоди? А якщо вже Україна визнала Крим російською територією, допомагає Російській Федерації забезпечувати електричною енергією військові частини та зводити міст через Керченську протоку, то який сенс одночасно влаштовувати диверсії? Тим більше, що про всі спецоперації Кондратюка його російські колеги узнавали завчасно?

19 серпня 2016 року, довідавшись про пригоди «кримських диверсантів», Порошенку зателефонував здивований віце-президент Сполучених Штатів Джо Байден й поскаржився на Кондратюка.

Дж.Байден: … Моя команда поінформувала мене з усіма подробицями щодо подій, які мали місце на вихідних, з 7-го на 8-ме. Клімкін перед цим поділився подробицями цих подій щодо операцій співробітників українських спецслужб з Послом. Але, з рештою, Ви – Президент України і відповідальність лягає повністю на Вас… Отже, начальник Вашої військової розвідки отримав чіткий сигнал від нас декілька тижнів тому щодо нашого категоричного несприйняття запланованої диверсійної операції проти військових об’єктів на території Росії. І мені відомо, що Крим – це Україна і він незаконно окупований. Натомість, ми надзвичайно переконані у тому, що збільшення ціни окупації для Росії має відбуватися виключно за рахунок політико-дипломатичних зусиль, а не військових та диверсійно-підривних операцій… Але подібні інциденти… треба з’ясувати, що власне трапилося. І щоб росіяни цим не скористалися. Ми знаємо, що відбулося. Затримано чотирьох аквалангістів, усі четверо зникли, а наступної ночі перестрілка і Ви тут ні при чому, але Путін вирішив роздути скандал. І я розумію, коли Ви направляєте свого Міністра закордонних справ до Берліна та Парижа… але якщо вони дізнаються про це до того, як Ви їх про це поінформували, це катастрофа.

П.Порошенко: Дякую, Джо, за дуже відверту розмову. Знову ж таки, хотів би повторитися. Це сталося, коли я був з візитом у Південно-Східній Азії. Ми вжили важливих заходів, які унеможливлять виникнення подібної ситуації у майбутньому. Єдиною причиною того, що ми не звільняємо із займаної посади начальника ГУР МОУ, є те, що мені не подобається ідея зробити це прямо зараз, адже будь-хто зможе тлумачити це як визнання відповідальності… Я проведу дуже ретельне службове розслідування й результати будуть вже невдовзі.

Цікавий нюанс: Кондратюк нині хизується свої знайомством з Байденом і обіцяє влаштувати державний візит Зеленського до Сполучених Штатів після інавгурації 46-го президента США, у той час як Байден у розмові з Порошенком навіть не назвав його по імені й наказав вигнати розібратись з витівками начальника ГУР МО України. А за місяць після цієї розмови Кондратюк позбувся крісла начальника ГУР МО України, але не внаслідок службового розслідування, яке Порошенко пообіцяв Байдену (смішно навіть припускати, що Кондратюк відправив у Крим диверсантів, не поставивши до відома Петра Олексіойвича, який натхненно брехав Байдену про свою необізнаність), а в зв’язку з тим, що відкрилась вакансія посади заступника глави Адміністрації Президента, яку обіймав найближчий друг Кондратюка Андрій Таранов.

У неділю 18 вересня 2016 року Кондратюк і Таранов пиячили на «Острові», Кондратюк упився до непритомності, а Таранов, який ще тримався на ногах, вирішив покататись по Дніпру на гідроциклі. У районі Гаванського моста гідроцикл зіткнувся з баржею й Таранов загинув. Тож Кондратюк переїхав в Адміністрацію Президента, на ГУР МО поставив свого відданого Бурбу й впродовж двох з половиною років ревно обслуговував Порошенка, продовжуючи керувати ГУР МО і контролюючи весь силовий блок країни.

Результатом діяльності таких «фахівців» як Кондратюк і Бурба стали регулярні провали закордонної агентури, затримання нелегалів, арешти офіцерів ГУР МО, які працювали за кордоном під журналістським прикриттям – того ж полковника ГУР МО України Романа Сущенка, якого Кондратюк невідомо за яким дияволом відправив з Парижа в Москву забрати закладку з тайника, чи полковника ГУР МО України Павла Шаройка, якого Кондратюк відправив у Мінськ зображати з себе журналіста. І це при тому, що Шаройко до переходу на оперативну роботу обіймав у воєнній розвідці відкриту посаду – він очолював прес-службу Головного управління розвідки й засвітився як воєнний розвідник ще в 2006 році.

Ані Сущенко, ані Шаройко ніколи не приховували своєї відомчої належності, бо хто ж знав, що на території України коли-небудь почнуться бойові дії? «Робота в полі» для співробітників ГУР МО України до 2014 року вважалась синекурою, а в закордонні відрядження відправляли без будь-якої конспірації й будь-якої оперативної підготовки – або за гроші, або завдяки зв’язкам з начальством. Тож цілком природно, що про приліт того ж Сущенка російські контррозвідники довідались, як тільки він зареєструвався на рейс, а Шаройко потрапив під ковпак Комітету державної безпеки Республіки Біларусь, як тільки показав свій паспорт білоруським прикордонникам у поїзді «Київ-Мінськ».

Про інтелект Кондратюка та його прислужника Бурби свідчить той скандал, який вони роздмухали після затримання Шаройка білоруською контррозвідкою 25 жовтня 2017 року. Офіційний Мінськ не став розголошувати цей факт, а президент Республіки Біларусь Олександр Лукашенко, зустрівшись у листопаді 2017 року з Петром Порошенком в Ер-Ріаді, домовився, що після засудження Шаройка Лукашенко його помилує й тихенько, без жодних повідомлень у ЗМІ, передасть Україні – щоби арешт українського розвідника не нашкодив двостороннім відносинам.

Але Кондратюк відчув себе політиком міжнародного масштабу (ще б пак – самого Байдена возив у аеропорт!) і вирішив розгорнути шумну кампанію, аналогічну тій, яку він роздмухував через арешт у Москві полковника ГУР МО України Романа Сущенка. Тож за три тижні після затримання в Мінську Павла Шаройка Кондратюк попрохав генерального директора Національної телерадіокомпанії України Зураба Аласанію розмістити на своїй фейсбук-сторінці повідомлення про те, що Біларусь, мовляв, вчинила підступну провокацію й в інтересах країни-агресора арештувала безневинного українського журналіста.

На цьому Кондратюк не заспокоївся й разом з Бурбою через агентуру СБУ став розміщувати в ЗМІ публікації провокативного характеру, звинувачуючи Білорусь, по-суті, у тому, що її контррозвідка, на відміну від української, професійно виконує свою роботу. І це – замість того, щоби зробити висновок з регулярних провалів агентури воєнної розвідки та переглянути підходи до організації розвідувальної діяльності за кордоном.

У відповідь президент Білорусі, вкрай здивований тим, що українська сторона намагається, всупереч домовленостям, роздмухати на рівному місці «шпигунський скандал» і зірвати державний візит Лукашенка до Києва, розпорядився показати по телебачення допит Шаройка, де псевдо-журналіст розповідав, як він опинився в Мінську.  

До речі, на допитах у Комітеті державної безпеки Шаройко розповів багато цікавого – і про «журналіста» Романа Сущенка, і про (тоді ще живого) народного депутата України Дмитра Тимчука. Зокрема, зі слів Шаройка, це саме він мав бути обраний народним депутатом з метою проведення активних розвідувальних заходів, для чого «під дахом» ГУР МО України створив і наповнював змістом сайт «Інформаційний спротив». Але через інтриги, влаштовані його колегою Тимчуком, депутатський мандат достався Тимчуку, а не Шаройку.

Тим не менш, ані провал Сущенка, ані провал Шаройка, ані сумна доля «кримських диверсантів», ані перманентні чутки про участь воєнних розвідників у торгових операціях з окупованими територіями досі так і не стали підставою для обговорення (хоча б на закритому засіданні профільного Комітету Верховної Ради України) того стану, до якого довели Головне управління розвідки Міністерства оборони України Валерій Кондратюк і Василь Бурба.

За тиждень до другого туру президентських виборів, 14 квітня 2019 року, коли вже стало очевидним, що Порошенко безнадійно програє Зеленському, Кондратюк спробував був переметнутись у табір переможця, став поливати брудом свого хазяїна й навіть оприлюднив заяву про звільнення «за власним бажанням» з Адміністрації Порошенка. Але це його не врятувало й після інавгурації нового президента Кондратюк отримав копняка під зад – на відміну від його ставленика Бурби, який продовжував очолювати Головне управління розвідки Міністерства оборони. Єдина посада, посісти яку Кондратюк мав бодай теоретичний шанс – це посада голови Служби зовнішньої розвідки, оскільки на неї не претендував ніхто з команди «95 кварталу». Але саме на цю посаду поклав око й Бурба, який усвідомлював, що довго терпіти його на чолі ГУР МО нова влада також не стане.  

Можна лише уявити, наскільки Кондратюк образився за це на Бурбу, бо цілком справедливо вважав і вважає, що це він врятував Василя Васильовича від неминучої тюрми за участь у розгоні Майдану та підпалення автомобілів активістів у січні-лютому 2014 року, прилаштувавши в ГУР МО України спочатку на посаду заступника начальника, а потім, заручившись підтримкою американського посольства, навіть зробив Бурбу начальником воєнної розвідки. Змагання за крісло голови Служби зовнішньої розвідки остаточно розсварило колишніх друзів і впродовж року Кондратюк тільки й мріяв, як би помститись невдячному Бурбі. Доки державою керував досвідчений у палацових інтригах Андрій Богдан, на Банковій не звертали уваги ані на Кондратюка, ані на ті плітки, які він поширював про Бурбу. Ситуація змінилась після приходу до влади Андрія Єрмака. Кондратюк негайно запропонував свої послуги новому главі держави, пообіцявши дати «вбивчий компромат» на Порошенка за умови призначення головою Служби зовнішньої розвідки.

«Вбивчим компроматом» виявився Указ Порошенка від 31 липня 2018 року №225/2018 про призначення першим заступником голови Служби зовнішньої розвідки приснопам’ятного Сергія Семочка. Кондратюк, який готував цей Указ, пригадав, що в штатному розписі СЗР перед призначенням Семочка була тільки одна посада першого заступника, її обіймав Андрій Алєксеєєнко. А, тому, мовляв, призначення Порошенком ще одного першого заступника голови СЗР – це злочин, від якого здригнеться весь цивілізований світ.

Ідея Кондратюка була схвально сприйнята в Офісі Президента – 5 червня 2020 Указом за підписом Зеленського №212/2020 глава держави Андрій Єрмак призначив Валерія Віталійовича головою Служби зовнішньої розвідки, а вже 10 червня 2020 року Порошенку під гомеричний регіт усієї юридичної спільноти було повідомлено про підозру в незаконному призначенні Семочка першим заступником голови СЗР.

При цьому та обставина, що Кондратюк тісно пов’язаний зі спецслужбами Сполучених Штатів та керівництвом Демократичної партії США, не стала на заваді його призначенню головою Служби зовнішньої розвідки. Принаймні, на главу держави Андрія Єрмака жодного враження не справила «об’єктивка» на Кондратюка, що гуляла кабінетами Офісу Президента:

«В.Кондратюк та його дружина все життя працювали виключно на посадах державної служби, водночас за попередньою оцінкою статки В.Кодратюка складають понад 2 млн. дол. США. Так, за даними державних реєстрів йому належить: приватний будинок загальною площею 484 кв.м. в котеджному містечку “Коник”, орієнтовна вартість будинку складає 1,5 млн. долл. США; гаражний бокс за адресою: вул. Старонаводницька, буд. 10а. Також відомо, що В.Кондратюк переоформив на свого сина кілька об’єктів нерухомості, у тому числі квартиру за адресою: м. Київ, вул. Московська, буд. 46/2, кв. 174 (орієнтовна вартість 300 тис. долл. США), два гаража в м. Київ та дві земельні ділянки в передмісті Києва (загальною вартістю близько 100 тис. долл. США).

За наявною інформацією під час проходження військової служби на посаді начальника ГУР МО України В.Кондратюк неодноразово отримував неправомірну вигоду за розміщення контрактів державного оборонного замовлення (далі – ДОЗ). Так, керівництвом ТОВ НВФ “Криптон” (виконавець ДОЗ) у 2016 році було придбано та передано В.Кондратюку новий броньований автомобіль “Toyota Land Cruiser 200” р.н. АА0634СР (вартість близько 200 тис. дол. США). Також у 2016 році, його дружина, Кондратюк Т. М., отримала у подарунок автомобіль Lexus GS 460, р.н. АА7888КЕ, придбала квартиру за адресою: м. Київ, вул. Будівельників, буд 38/14, кв. 41.

Відомо, що В.Кондратюк має у власності автомобіль “Toyota Sienna”, р.н. АА8878ІО. На окрему увагу звертає факт отримання В.Кондратюком неправомірної винагороди (ст 368 ККУ) у вигляді квартири за адресою: м. Київ, вул. Максимовича, буд 3-г, кв. 197, що була “подарована“ (передана у якостя хабаря) забудовником близькому родичу (тещі) після укладання контракту з ГУР МО України в особі В.Кондратюка щодо забудови ділянки за вказаною адресою. Слід зазначити, що вказаний забудовник передав ГУР МО України квартири без оздоблення коли за документами вказані квартири були з ремонтом.

Звертає увагу, що В.Кондратюк перебуваючи на посаді начальника ГУР МО України, своїм наказом з грифом “Цілком таємно” призначив дружину Кондратюк Т. М. на офіцерську посаду у ГУР МО України та присвоїв їй офіцерське звання, що суперечить вимогам антикорупційного законодавства України та є реальним конфліктом інтересів. Слід підкреслити, що Кондратюк Т. М. з 2015 по сьогодні жодного разу на роботі не з’являлась. Старший син В.Кондратюка, КОНДРАТЮК Владислав Валерійович проходив навчання в університеті м.Вашингтон, США, де протягом 3-х років навчався та проживав, що співпало з перебуванням В.Кондратюка на посаді начальника ГУР МО України. 75% витрат були здійснені коштом ЦРУ США. Середній син, КОНДРАТЮК Олександр Валерійович, навчається в приватній школі та проживає м. Нью-Йорк, США. Третій син В.Кондратюка народжений влітку 2019 року в США (м. Майамі), що автоматично робить його громадянином США».

Ба більш того, люди брешуть, що саме зв’язок з американськими спецслужбами та особисте знайомство з Джо Байденом і став вирішальним моментом у призначенні Кондратюка головою СЗР – кажуть, Кондратюк пообіцяв Єрмаку після перемоги Байдена на виборах президента США налагодити співпрацю з новою американською адміністрацією. А в обмін за це Кондратюк зразу ж попрохав звільнити свого колишнього друга та соратника Бурбу з посади начальника ГУР МО, запевняючи Єрмака, що це, начебто, Бурба записав і передав народному депутату Деркачу телефонні розмови між президентом України Порошенком і віце-президентом США Джо Байденом у 2016 році (хоча хто-хто, а Кондратюк точно знає, що Деркач оприлюднив запис, який офіційно робився в Адміністрації Президента під час спілкування Порошенка та Байдена й зберігався на серверах ситуаційної кімнати). Але останньою краплею, що вирішила долю Бурби, стала розповідь Кондратюка про можливу причетність Бурби до стеження за братом Єрмака у серпні-жовтні 2019 року, коли прихованою камерою були зроблені відеозаписи, де Єрмак-молодший від імені свого брата продає державні посади.

Зі слів Кондратюка, за братом Єрмака на завдання тодішнього глави держави Андрія Богдана, начебто, стежили співробітники очолюваного Романом Червинським 5 управління Департаменту контррозвідки СБУ. І коли в результаті залаштункових інтриг Червинський у квітні 2020 року покинув лави СБУ, то його прихистив Бурба, взявши на службу в ГУР МО, а це, за версією Кондратюка, доводить причетність Бурби до виготовлення й поширення скандальних відеозаписів.

Розрахунок був точний, оскільки Зеленський, дарма що вже другий рік замість того, щоби грати членом на роялі, обіймає найвищу посаду в Україні, так і не розібрався, як же ж працює державний механізм. Після такої інформації доля Бурби була миттєво вирішена. Кого поставити замість нього на чолі ГУР також сумнівів не виникало: Кондратюк зупинив свій вибір на Кирилі Буданову – одному з тих самих «кримських диверсантів», чия витівка спричинила таке обурення Байдена. Нового начальника ГУР МО призначили за тим самим принципом, за яким бояри в 1613 році обрали на російський престол 16-річного Михайла Романова: «Міша молод, умом нє вишел». Головні чесноти нового начальника воєнної розвідки – це те, що Буданов повністю відданий Кондратюку, не буде порушувати корупційні схеми в ГУР МО й слухатиметься американських кураторів. А, головне, Кондратюк тепер знову зможе влаштувати свою дружину на офіцерську посаду в ГУР МО.

Володимир Бойко, “Хроніки Українських Йолопів”

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.